• Фото Романа Шухевича
  • Фото Романа Шухевича
  • Фото Романа Шухевича
  • Фото Романа Шухевича
  • Фото Романа Шухевича
  • Фото Романа Шухевича
  • Фото Романа Шухевича
  • Фото Романа Шухевича
  • Фото Романа Шухевича
  • Фото Романа Шухевича
  • Фото Романа Шухевича
Крупа Зиновій — СКОБ-Командир (1970) PDF Печать E-mail
There are no translations available.


В розстогоні пружних тятив — пірнатою стрілою

У мерклих  буднів пліснь

Й оддалених чужин (— розладний шал синкоп —)

— уп'ялась вість: ...що на Постої,

На шляху  до "Великої Мети", — загинув  Скоб.

Невзрослих  жит журний, жалібний шепіт,

Серпанковий лісів притульних сум та біль,

Зловість  несли верхам, ярам й степам,

Що не діждатись вже Його ніколи й нізвідкіль.

Прибавився новий з неставлених хрестів.

На душі Скобам тінню вклавсь од нього приторк.

І мариться Орлам, щоб впасти так, як Він,

Що жив, щоб впасти в кожну мить, а впав, щоб жить.

Ще згадуєсь доба м'ятежна, неспокійна;

У запліччю мовчазних львів вгніздились  Скоби.

Без зваги  в грах, мчались на зустріч війнам,

Між ними Він, як острах, захват, подив.

Горіли спрагнеш серця, піднялись гордо чола,

Пружився чорнозем розтканням нив,

Сміялися  волошки у житах; а покоління  юне

Томилося  у снах про близький зрив.

Вогнями суду й мсти пороли грози небо;

Струмками ткала кров плаї Повстанських Стеж;

Всміхалася крізь згарища Зелена Лемковина;

"Незбагненим" — двигтів поліський очерет;

Нещадним  пострілом принишкли гори

І смертним поцілунком дихав степ.

В такий то час, (як одцвітали зорі)

Троюдним  розтином кумир

Друзів, батьків і матерев триболем креснув;

Що так  як сотні тисяч, в ще нерозквітлу  весну

Загинув Він, Скоб — Командир.

Під зик їдкий важкої лиховісті,

На фоні обважнілих терпких днів,

У снах, — як хміль роздзвонюють повстанські пісні,

Що між  верхамн десь, в житах, ...а шепіт комишів

Розказуй  у плавнях водам,

Щоб до морів і за моря донесли

Слово про тих, що до безтями у свободу

Закохані, — кохання одреклись

Батьків і матерей, жінок й нащадків;

І вірні  до безумства їй одній

Проносились тривожних ночей смерчем,

Збиваючи  ясу буремних днів; ...а в дар,

Як жар, — серця свої несли їй на долоні;

Поки, розкинувши широко ремена, десь у житах, —

Спокій находили на чорнім лоні.

Спочив  і Ти, — сп'янілий жаром Міту

Друг  лицарів абсурду з юних літ;

Оддав за Нього все, що мав, що взяв од світу,

Закоханий в борнях. Ти будеш жити,

Ти мусиш, як символ, леґенда, міт.

Пече  досадою туга розвогнених картин;

Євшану  пахом повна грудь й набряклі жильні сіти.

До болю мариться, щоб впасти так, як Ти.

Ти ж впав, щоб жити.

 

Юнак. – Березень 1970. –  Ч. 3 (81). – С. 5
 

Створення сайту - Микола Шевчук © 2009-2010